Вперше Куткір згадується в січні 1475 р.
1578 р. село належало Томашу Бруховському та Анні Кухарській. З 1585 р.
поселення перейшло у власність родини Лончинських гербу Наленчь. Так, граф
Генріх походив саме з цього роду.
В 1757 р. Єжи Лончинський, жидачівський хорунжий та майбутній львівський
каштелян, за дозволом короля Августа ІІ, надав Куткору статус міста і
перейменував його у Мар'янів. Містечко
дістало регулярне планування , в його центрі виросла ратуша , а неподалік –
пишний палац Лончинських.
Нащадки пана Єжи чомусь ідею перейменування Куткора не сприйняли – і відразу по
його смерті повернули поселенню стару назву. Лише частинка Куткора продовжувала
називатися Мар'яновим – по старій пам’яті.
Лончинські жили тут до 1822 р. Далі (аж до 1870 р.) поселення дісталося Юліану
Вербицькому (Julian Wierzbicki), після чого знову повертається до роду
Лончинських – на два десятиліття. Далі знову зміни власника: в 1890-х ним був
Станіслав Хомолящ , а на початку ХХ ст. – Марія
Важинська, з 1909 по 1939 рр. – Єжи Корнел гербу Водицького
(Wodzickiego).
Після зруйнування Катериною ІІ Січі, в Куткорі оселилося кілька козаків. Куткір,
до речі, у XVIII ст. славився своїми ременями до кунтушів, а в ХІХ ст. в селі
діяла майстерня по виготовленню пороху та папірня.
19 січня 2007 р. в селі було відкрито школу - першу новобудову області в новому
році. Споруджували її 5 років. До речі, трикласна школа існувала тут ще в кінці
ХІХ ст., та згоріла. Нову шестикласну польську школу почали зводити з каменю в
1908 р. Діяв заклад до 1930-х років. Саме в цій школі вчилася найзнаменитіша
уроженка Куткора- художниця Софія Караффа-Корбут. Її могила знаходиться на
сільському цвинтарі.
За радянських часів (до 1983 р.) семирічна школа діяла в приміщенні колишньої
плебанії. Відомо, що в 1725 р. Єжи Антоній Лончинський привіз до Куткора з
люблинського єзуїтського кляштору образ Марії Сніжної і звів для нього
дерев’яний костельчик (за іншими даними, костел існував вже в 1719р., а в 1725
р. просто не було належного вівтаря для привезеної ікони), де протягом більш
як 150 років молилися предки Єжи Антонія – невідомо. Може, були потомственними
атеїстами. Костельчиком опікувалися по черзі домініканці, тринітари. Відомо також, що в 1732 р. ксьондзом був Антоній
Внуковський.
З 1753 р. Куткір як свою місію обрали три брати капуцини, хоча формально
заснувати парафію в цих місцях їм дозволили аж в 1763 р. ,парафія спочатку
увійшла до Дунаївецького деканату. Відразу після заснування парафії почав
зводитись і монастир для братів. Цей процес перервала смерть фундатора
кляштора, Єжи Антонія: так і стояв певний час корпус на висоту вікон. На 1741 р. в храмі було три вівтарі: головний, присвячений Марії Сніжній, та
бічні: св. Антонія і Христа на хресті. Що було з храмом і монастирем далі,
сказати важко: документи фіксують лише ремонт в 1787 р. Мурований костел і
кляштор з’явилися аж в 1803 р. Тоді ж було повністю розібрано старі
монастирські будови. 4 жовтня 1803 р. костел було освячено буським деканом
Ігнацієм Треттером під титулом Марії Сніжної.
Місцевий кляштор діяв без перерв протягом двох століть, навіть секуляризація в
1787 р. його спочатку скасувала, але потім поновила. В 1811, 1815, 1829-1830,
1835 та 1849-1850 рр. відбувалися ремонти комплексу. В 1820 р. з’явився новий
амвон, в 1825 р. – нова мурована дзвіниця. На той час костельне майно було
надзвичайно скромним – так і мало бути за уставом капуцинського ордену.
Останній спонсорував Юліан Вербицький, тодішній власник Куткора. Він же дав
кошти і на оновлення костельного майна. Тоді ж з'явився новий орган. В 1851 р.
львів'янин Станіслав Радецький розписав інтер'єр храму. Він же відновив вівтарі
та образ Марії Сніжної, який вважався чудотворним. Тоді ж було розписано
закристію, закуплено образи святих Григорія, Августина, Ієроніма та Марії
Магдалини. Якийсь Теофіл Якубовський з Ольшаниці (Вільшаниці?) взявся до
створення трьох образів на тему Misterium Passionis. В 1852 р. львів’янин
Мартин Яблонський створив образи Христа (Esse Homo) та св. Франциска, а Алоїзій
Рейхан знову відновив образ Марії Сніжної. 1857 р.: Томаш Кондзельській з Ушні
малює 4 образи з життя Марії. 1882 р.: костел розписують брати Леонард і Войцех
Захарські.1894 р.: новий дах на храмі. 1901 р.: до храму
прибудовано каплицю, а на костельному даху з’явилася сигнатурка. Ну і так далі,
хронологія кожної події кляштора запротоколована і описана. В 1923 р. з
Варшави прибули два дзвони: «Матка Боска» та «Св. Августин». Це були дзвони,
які під час Першої світової війни на польських землях конфіскувала російська
армія. В 1925 р. костел розписав Іполіт Сидор з Пшемисля. В 1926 р. прибув
дзвін «Св. Франциск». Монахи покинули кляштор в травні 1944 р., побоюючись
нападів. Капуцини при втечі забрали лише образ Марії Сніжної. І архів, і костельне
майно лишилося в Куткорі. Дзвони було сховано. Образ же спочатку зберігався в
Кракові, а потім в Сєдішові Малопольським. Радянська влада влаштувала в
кляшторі шпиталь, в 1955 р. сюди переїхала школа , потім в споруді знаходилося
поштове відділення. Якийсь час тут працювала фарбярня . З 1990 р.споруда стоїть пусткою.
Видатні постаті КУТКОРА
Село КУТКІР розкинулось на куті, що утворився правим берегом ріки Полтви та
її притокою
Ставчиною за
ції Красне та
Вперше КУТКІР згадується в
історичних документах 1475 року. Населення займалося в основ-
ному землеробством.
1578 року село належало Томашу
Бруховському та Анні Кухарській,а з 1585 року перейшло у
власність родини Лончинських гербу Наленч.
У 1725 році Єжи Лончинський привіз до
КУТКОРА з люблінського єзуїтського кляштору об-
раз Маріі Сніжної для дерев’яного костелу, який існував з 1719 року.
З 1753 року поселилися монахи -
капуцини і аж через десять років заснували парафію, яка увійшла до Дунаївецького
деканату, а згодом – до Буського. Мурований костел і кляштор з’явилися аж у
1803 році, і був освячений буським деканом Ігнацієм Треттером під титулом Маріі Сніжної. Храму пощастило
без жертв пережити Першу світову війну
та польсько-українське протистояння. Монахи покинули кляштор у травні 1944
року, забравши із собою лише образ Марії Сніжної, який сьогодні зберігається у
Польщі.
У 1757 році Єжи Лончинський
,жидачівський хорунжий та майбутній львівський каштелян, за
дозволом короля Августа 11 надав КУТКОРУ статус міста і перейменував його у
Маріанів. У його
центрі виросла ратуша, а неподалік, біля мосту через ріку Полтву, -пишний
палац Лончинських,
який був .зруйнований у роки Другої світової війни.
1777 року тут, у КУТКОРІ,
народився Ян Камінський, видатний діяч польського театру.
Нащадки пана Єжи чомусь ідею
перейменування КУТКОРА не сприйняли – і відразу після його смерті повернули поселенню стару назву. Лише частина
КУТКОРА - базарна площа в центрі села-
продовжувала називатись Містечком. Ця назва збереглась донині.
Лончинські жили тут до 1822
року. Далі, аж до 1870 року, поселення дісталося Юліану
Верби-
цькому, після чого знову повертається до роду Лончинських – на два десятиліття.
Саме у цей період 24 квітня 1877
року на узліссі у двох кілометрах від палацу відбулася дуель
між 37-річним графом Генріхом Лончинським та 23-річним офіцером Станіславом
Міцевським.
Юнак загинув. Тіло Станіслава відвезли до маєтку,. а потім поховали в
родинній усипальні. Пам’-
ятна плита все ще вмурована в правий
нижній кут фасаду каплички, що на місцевому цвинтарі.. Від місця дуелі до місця
поховання графиня Вероніка наказала висадити липову алею. Сьогодні алея
перерізає поля КУТКОРА і належить до пам’ятки обласного підпорядкування.
Далі знову зміни власника: у
90-х роках Х1Х ст.ним був Станіслав Хомолящ, на початку ХХст.
-
Марія
Важинська, а з 1909 по 1939 р.р. –Єжи Корнель гербу Водицького.
У ХVІІІ
сторіччі виробляли у КУТКОРІ срібні паси до жупанів з написом «Куткож». У
першій
половині ХІХ ст.збудована дерев’яна греко-католицька церква Преображення Господнього, що
сьогодні є пам’яткою архітектури. Наприкінці ХІХ століття діяла невеличка
фабрика паперу, рису-
вального та пакувального, яку згодом закрили. У тому ж часі була заложена
фабрика стрільного пороху. Але й вона проіснувала дуже коротко, бо австрійський
уряд велів її замкнути.
Недалеко села є
узгір’я, зване «Винна гора», яке дає підставу догадуватися,що колись у
КУТКОРІ так само, як у Винниках плекали виноград. Ще до сьогодні частину села,прилеглу до гори,називають «Винна». У селі стоїть
хрест – пам’ятка свободи – скасуванню панщини 1848 року.
На початку ХХ століття в селі діє млин, фабрика крохмалю, цеглярня,
хмілярня.
1949 року створено колгосп, за
яким закріплено 2261га землі, в тому числі 1687га орної.
У 1990 році в селі засновано осередок Народного руху, що
налічував 23 члени, з ініціативи яких 1991 року у центрі села – на Містечку –
насипана висока могила борцям за волю України.
У кінці ХІХ ст.. в КУТКОРІ
існувала дерев’яна трикласна школа, що згодом згоріла. Нову шес-
тикласну польську школу почали зводити з каменю у 1908 році. Саме у цій
школі вчилася худож-
ниця Софія Караффа-Корбут – найзнаменитіша уродженка села КУТКІР. ЇЇ могила
знаходиться на
сільському цвинтарі. Одночасно збудований дім «Просвіта», що зберігся
донині і функціонує як
народний дім . За радянських часів діяла спочатку семирічна, потім
восьмирічна школа. Сучасна школа,яку відкрили 19 с1чня 2007 року, - це
реконструкція столітньої з добудовою на два поверхи.
КУТКІР - центр сільської ради, до складу якої входять
Безброди та Острів..
