історія нашого села
Історія села
Вперше Куткір згадується в січні 1475 р.
1578 р. село належало Томашу Бруховському та Анні Кухарській. З 1585 р.
поселення перейшло у власність родини Лончинських гербу Наленчь. Так, граф
Генріх походив саме з цього роду.
В 1757 р. Єжи Лончинський, жидачівський хорунжий та майбутній львівський
каштелян, за дозволом короля Августа ІІ, надав Куткору статус міста і
перейменував його у Мар'янів. Містечко
дістало регулярне планування , в його центрі виросла ратуша , а неподалік –
пишний палац Лончинських.
Нащадки пана Єжи чомусь ідею перейменування Куткора не сприйняли – і відразу по
його смерті повернули поселенню стару назву. Лише частинка Куткора продовжувала
називатися Мар'яновим – по старій пам’яті.
Лончинські жили тут до 1822 р. Далі (аж до 1870 р.) поселення дісталося Юліану
Вербицькому (Julian Wierzbicki), після чого знову повертається до роду
Лончинських – на два десятиліття. Далі знову зміни власника: в 1890-х ним був
Станіслав Хомолящ , а на початку ХХ ст. – Марія
Важинська, з 1909 по 1939 рр. – Єжи Корнел гербу Водицького
(Wodzickiego).
Після зруйнування Катериною ІІ Січі, в Куткорі оселилося кілька козаків. Куткір,
до речі, у XVIII ст. славився своїми ременями до кунтушів, а в ХІХ ст. в селі
діяла майстерня по виготовленню пороху та папірня.
19 січня 2007 р. в селі було відкрито школу - першу новобудову області в новому
році. Споруджували її 5 років. До речі, трикласна школа існувала тут ще в кінці
ХІХ ст., та згоріла. Нову шестикласну польську школу почали зводити з каменю в
1908 р. Діяв заклад до 1930-х років. Саме в цій школі вчилася найзнаменитіша
уроженка Куткора- художниця Софія Караффа-Корбут. Її могила знаходиться на
сільському цвинтарі.
За радянських часів (до 1983 р.) семирічна школа діяла в приміщенні колишньої
плебанії. Відомо, що в 1725 р. Єжи Антоній Лончинський привіз до Куткора з
люблинського єзуїтського кляштору образ Марії Сніжної і звів для нього
дерев’яний костельчик (за іншими даними, костел існував вже в 1719р., а в 1725
р. просто не було належного вівтаря для привезеної ікони), де протягом більш
як 150 років молилися предки Єжи Антонія – невідомо. Може, були потомственними
атеїстами. Костельчиком опікувалися по черзі домініканці, тринітари. Відомо також, що в 1732 р. ксьондзом був Антоній
Внуковський.
З 1753 р. Куткір як свою місію обрали три брати капуцини, хоча формально
заснувати парафію в цих місцях їм дозволили аж в 1763 р. ,парафія спочатку
увійшла до Дунаївецького деканату. Відразу після заснування парафії почав
зводитись і монастир для братів. Цей процес перервала смерть фундатора
кляштора, Єжи Антонія: так і стояв певний час корпус на висоту вікон. На 1741 р. в храмі було три вівтарі: головний, присвячений Марії Сніжній, та
бічні: св. Антонія і Христа на хресті. Що було з храмом і монастирем далі,
сказати важко: документи фіксують лише ремонт в 1787 р. Мурований костел і
кляштор з’явилися аж в 1803 р. Тоді ж було повністю розібрано старі
монастирські будови. 4 жовтня 1803 р. костел було освячено буським деканом
Ігнацієм Треттером під титулом Марії Сніжної.
Місцевий кляштор діяв без перерв протягом двох століть, навіть секуляризація в
1787 р. його спочатку скасувала, але потім поновила. В 1811, 1815, 1829-1830,
1835 та 1849-1850 рр. відбувалися ремонти комплексу. В 1820 р. з’явився новий
амвон, в 1825 р. – нова мурована дзвіниця. На той час костельне майно було
надзвичайно скромним – так і мало бути за уставом капуцинського ордену.
Останній спонсорував Юліан Вербицький, тодішній власник Куткора. Він же дав
кошти і на оновлення костельного майна. Тоді ж з'явився новий орган. В 1851 р.
львів'янин Станіслав Радецький розписав інтер'єр храму. Він же відновив вівтарі
та образ Марії Сніжної, який вважався чудотворним. Тоді ж було розписано
закристію, закуплено образи святих Григорія, Августина, Ієроніма та Марії
Магдалини. Якийсь Теофіл Якубовський з Ольшаниці (Вільшаниці?) взявся до
створення трьох образів на тему Misterium Passionis. В 1852 р. львів’янин
Мартин Яблонський створив образи Христа (Esse Homo) та св. Франциска, а Алоїзій
Рейхан знову відновив образ Марії Сніжної. 1857 р.: Томаш Кондзельській з Ушні
малює 4 образи з життя Марії. 1882 р.: костел розписують брати Леонард і Войцех
Захарські.1894 р.: новий дах на храмі. 1901 р.: до храму
прибудовано каплицю, а на костельному даху з’явилася сигнатурка. Ну і так далі,
хронологія кожної події кляштора запротоколована і описана. В 1923 р. з
Варшави прибули два дзвони: «Матка Боска» та «Св. Августин». Це були дзвони,
які під час Першої світової війни на польських землях конфіскувала російська
армія. В 1925 р. костел розписав Іполіт Сидор з Пшемисля. В 1926 р. прибув
дзвін «Св. Франциск». Монахи покинули кляштор в травні 1944 р., побоюючись
нападів. Капуцини при втечі забрали лише образ Марії Сніжної. І архів, і костельне
майно лишилося в Куткорі. Дзвони було сховано. Образ же спочатку зберігався в
Кракові, а потім в Сєдішові Малопольським. Радянська влада влаштувала в
кляшторі шпиталь, в 1955 р. сюди переїхала школа , потім в споруді знаходилося
поштове відділення. Якийсь час тут працювала фарбярня . З 1990 р.споруда стоїть пусткою. Видатні постаті КУТКОРА
Село КУТКІР розкинулось на куті, що утворився правим берегом ріки Полтви та
її притокою
Ставчиною за 13 км
на південний захід від районного центру – м.Буськ, 6 км від залізничної стан-
ції Красне та 49 км
на схід від м.Львів.
Вперше КУТКІР згадується в
історичних документах 1475 року. Населення займалося в основ-
ному землеробством.
1578 року село належало Томашу
Бруховському та Анні Кухарській,а з 1585 року перейшло у
власність родини Лончинських гербу Наленч.
У 1725 році Єжи Лончинський привіз до
КУТКОРА з люблінського єзуїтського кляштору об-
раз Маріі Сніжної для дерев’яного костелу, який існував з 1719 року.
З 1753 року поселилися монахи -
капуцини і аж через десять років заснували парафію, яка увійшла до Дунаївецького
деканату, а згодом – до Буського. Мурований костел і кляштор з’явилися аж у
1803 році, і був освячений буським деканом Ігнацієм Треттером під титулом Маріі Сніжної. Храму пощастило
без жертв пережити Першу світову війну
та польсько-українське протистояння. Монахи покинули кляштор у травні 1944
року, забравши із собою лише образ Марії Сніжної, який сьогодні зберігається у
Польщі.
У 1757 році Єжи Лончинський
,жидачівський хорунжий та майбутній львівський каштелян, за
дозволом короля Августа 11 надав КУТКОРУ статус міста і перейменував його у
Маріанів. У його
центрі виросла ратуша, а неподалік, біля мосту через ріку Полтву, -пишний
палац Лончинських,
який був .зруйнований у роки Другої світової війни.
1777 року тут, у КУТКОРІ,
народився Ян Камінський, видатний діяч польського театру.
Нащадки пана Єжи чомусь ідею
перейменування КУТКОРА не сприйняли – і відразу після його смерті повернули поселенню стару назву. Лише частина
КУТКОРА - базарна площа в центрі села-
продовжувала називатись Містечком. Ця назва збереглась донині.
Лончинські жили тут до 1822
року. Далі, аж до 1870 року, поселення дісталося Юліану
Верби-
цькому, після чого знову повертається до роду Лончинських – на два десятиліття.
Саме у цей період 24 квітня 1877
року на узліссі у двох кілометрах від палацу відбулася дуель
між 37-річним графом Генріхом Лончинським та 23-річним офіцером Станіславом
Міцевським.
Юнак загинув. Тіло Станіслава відвезли до маєтку,. а потім поховали в
родинній усипальні. Пам’-
ятна плита все ще вмурована в правий
нижній кут фасаду каплички, що на місцевому цвинтарі.. Від місця дуелі до місця
поховання графиня Вероніка наказала висадити липову алею. Сьогодні алея
перерізає поля КУТКОРА і належить до пам’ятки обласного підпорядкування.
Далі знову зміни власника: у
90-х роках Х1Х ст.ним був Станіслав Хомолящ, на початку ХХст.
-
Марія
Важинська, а з 1909 по 1939 р.р. –Єжи Корнель гербу Водицького.
У ХVІІІ
сторіччі виробляли у КУТКОРІ срібні паси до жупанів з написом «Куткож». У
першій
половині ХІХ ст.збудована дерев’яна греко-католицька церква Преображення Господнього, що
сьогодні є пам’яткою архітектури. Наприкінці ХІХ століття діяла невеличка
фабрика паперу, рису-
вального та пакувального, яку згодом закрили. У тому ж часі була заложена
фабрика стрільного пороху. Але й вона проіснувала дуже коротко, бо австрійський
уряд велів її замкнути.
Недалеко села є
узгір’я, зване «Винна гора», яке дає підставу догадуватися,що колись у
КУТКОРІ так само, як у Винниках плекали виноград. Ще до сьогодні частину села,прилеглу до гори,називають «Винна». У селі стоїть
хрест – пам’ятка свободи – скасуванню панщини 1848 року.
На початку ХХ століття в селі діє млин, фабрика крохмалю, цеглярня,
хмілярня.
1949 року створено колгосп, за
яким закріплено 2261га землі, в тому числі 1687га орної.
У 1990 році в селі засновано осередок Народного руху, що
налічував 23 члени, з ініціативи яких 1991 року у центрі села – на Містечку –
насипана висока могила борцям за волю України.
У кінці ХІХ ст.. в КУТКОРІ
існувала дерев’яна трикласна школа, що згодом згоріла. Нову шес-
тикласну польську школу почали зводити з каменю у 1908 році. Саме у цій
школі вчилася худож-
ниця Софія Караффа-Корбут – найзнаменитіша уродженка села КУТКІР. ЇЇ могила
знаходиться на
сільському цвинтарі. Одночасно збудований дім «Просвіта», що зберігся
донині і функціонує як
народний дім . За радянських часів діяла спочатку семирічна, потім
восьмирічна школа. Сучасна школа,яку відкрили 19 с1чня 2007 року, - це
реконструкція столітньої з добудовою на два поверхи.
КУТКІР - центр сільської ради, до складу якої входять
Безброди та Острів..
|
